Івана Христителя

   На другий день після Водохрищ – Івана Христителя або «посвятки». В цей день господар, вставши ранком, брав у руки той хліб-сіль, що лежав під образами ще від «багатої куті», ніс у стайню, ламав на шматки і роздавав худобі разом з сіном, як останні різдвяні дари, – «щоб скотина плідна була».

   Від Різдва до «Івана» жінки ховали свої починки – «щоб лихий ниток не плутав». А на «Івана» вони діставали свої кужелі, оглядали їх, але до роботи ще не бралися. Молодиці йшли в шинок, там вони сходилися «по родству» або «по кутках» – як де ведеться – і пили горілку, співали веселих пісень та примовляли: «Тільки й притики, що починки превеликі!» Мовляв, час уже братися й за роботу. Від Різдва до Івана Христителя в шинок ходити гріх, бо ще вода не посвячена, а на «Івана» вже можна.

   В усі головніші свята – Різдво, Новий Рік, Водохрища – жінкам не можна ходити по воду, бо це «гріх». Цю роботу виконували за них парубки; але на «посвятки» молодиці ставили їм могорич – «за те, що воду носили справно».

(с)