Свят-вечір
Зима. Навколо біліють сніги. Мороз ніби пензлем розмалював вікна.
Дерева обсипані інеєм і обліплені снігом. Нерухомі, білі, немов
кришталеві, стоять вони, як у казці; і сяють самоцвітами від першого
променя січневого сонця.
Ранок. Над кожною хатою стовпом в'ється дим. Тихо. Здається, що
село ще спить: на вулицях нема нікого. Але в кожній хаті давно кипить
робота…
Сьогодні особливий день
З давніх-давен у нас на Україні словом і ділом, словесним твором і
магічним актом, всією обстановою люди створюють у цей день образ
багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.
Ще вдосвіта, як тільки день синім проблиском заглянув у хату крізь замерзлі шибки, господиня приступила до праці.
Першою магічною дією було добування нового вогню. Господиня
дістала з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять день лежали
під образами. Вона перехрестилася тричі і, ставши обличчям до схід
сонця, викресала «новий огонь». Цим вогнем вона розпалила в печі
дванадцять полін, що їх припасала та сушила дванадцять днів останнього
місяця.
Через кілька хвилин у печі вже палають сухі дрова; на протилежній стіні кидається химерна тінь.
Господиня пов'язалася хусткою, засукала рукава і заходилася
готувати дванадцять свят-вечірніх страв: наставила узвар, варить горох,
квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби,
кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та
кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомагають діти, а найбільше –
старша дочка.
В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє
найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за
своє багатство в минулому році.
В той час, коли господиня поралася біля печі, господар напоїв
худобу, підстелив свіжою соломою та дав їй свіжого пахучого сіна. Потім
він поодкидав сніг від хати, розчистив стежки і уважно оглянув усе
господарство. Все живе і мертве, що є в господарстві, повинно зустріти
урочисту хвилину Свят-Вечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей
вечір поза домом, у чужих руках – позичене чи десь забуте.
Всі члени родини теж повинні бути вдома. «Боже сохрани, – кажуть
люди, – десь заночувати в цю ніч, цілий рік будеш блукати по світі».
Воронь, Боже, і сваритися в цей день! Навпаки, добре помиритися з
ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Та не
завжди господиня знає своїх ворогів, а, щоб не помилитися чи когось не
забути, вона заворожує всіх разом. Для цього вона затикає клоччям усі
дірки в лавках та ослонах і заклинає:
«Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік».
Та цього ще мало. Завзята господиня веде далі свою боротьбу з
ворогами, вона зав'язує ґудзі на мотузці – стільки ґудзів, скільки має
ворогів, а коли сідатиме вечеряти, то покладе той мотузок під себе,
примовляючи:
«Щоб так мої вороги мовчали, як ці ґудзі мовчать!»
Щоб увесь рік жити багато…
І так у турботах проходить день. Сьогодні не снідають і
обходяться без обіду. Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, мати
дозволить дещо з'їсти, та й то лише в обідній час.
Коли вже сонце схилиться до заходу, починається готування
домашнього вівтаря з найважливішого домашнього знаряддя і снопа жита –
символа врожаю. Господар вносить сніп жита – «дідуха». Переступаючи
поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до
хати:
– Дай, Боже, здоров'я!
– Помагай Біг, – відповідає господиня, – а що несеш?
– Злато, щоб увесь рік ми жили багато! – говорить господар,
зупиняючись посеред хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини,
віншує:
– Віншую вас із щастям, здоров'ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в
щасті і здоров'ї ці свята провели та других дочекались – від ста літ до
ста літ, поки нам Пан Біг назначить вік!
Повіншувавши, господар підносить «дідуха» високо над столом і
ставить на покутті під образами. Далі він перев'язує «дідуха» залізним
ланцюгом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня
добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває.
Від злої сили…
Господар знову виходить з хати і вносить оберемок соломи та сіна.
Солому він розстеляє по долівці, а сіно ділить на дві нерівні частини.
Меншу кладе на покутній бік столу, а з більшої робить копичку під
столом. Зверху на копиці сіна ставить черепок з жевріючим вогником, де
куриться ладан, наповнюючи хату святочними пахощами. Збоку коло сіна,
під столом, господар кладе ще «заліззя» – леміш від плуга, гистик без
держака та сокиру. Діти по кілька разів торкаються тих речей босоніж, –
«щоб ноги були тверді, як залізо».
В цей «таємничий» вечір магічними діями і «заліззям» господарі
захищають свою господу від «злої сили», щоб позбутися її не тільки на
цей вечір, а й на весь господарський рік.
Господар і господиня з новоспеченим «святочним» хлібом, медом та
маком обходять двір, комори та обкурують все це ладаном. Біля обори, де
стоять корови, господиня густо посипає насінням дикого маку, – «щоб
відьми, його визбируючи, не могли приступити до худоби». На закінчення
цього обходу господар «зарубує» поріг, – «щоб звір не міг переступити».
Йдучи в обхід, жінка вбирає собі на голову чоловічу шапку, – «щоб цілий
рік ходити простоволосою».
У хаті господиня кладе під скатерку на чотири кути столу по голівці часнику, – «щоб злу силу відігнати».
Свята, «багата» вечеря, виготовлена на «новім» огні з різнородних
плодів землі, з дотриманням відповідних «законів», стає невичерпним
джерелом магічної сили: на утворення нового багатства в новім році, а
також на відвернення всякої супротивної сили. Майже всі магічні акти
виконує голова родини – господар, а йому допомагають дружина, діти і
навіть гість, якщо такий у цей вечір нагодиться до хати.
На сіно, що намощене на покутньому кінці столу, «невинна душа»
(дитина до семи років) кладе три хліби або калачі, грудку соли і ставить
велику воскову свічку. Мати виставляє полумиски з вечерею на стіл, а на
сіно, що на покутті біля «вівтаря», ставить горщик з кутею та узваром.
Хоч діти вже дуже голодні, все ж вони не відважуються просити у
матері їсти – терплять і крізь вікно пильно дивляться на небо: чи не
зійшла вже вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо – народження Сина Божого!
(с)
|